Ідейно-художній аналіз вірша П.Тичини "Ви знаєте як липа шелестить?"

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї...
"Я твій",— десь чують дідугани.
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Ідейно-художній аналіз вірша

Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…»

Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…» є одним із перших друкованах творів Павла Тичини. Він написаний у 1911 році — період становлення майбутнього поета як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

За жанром перед нами зразок інтимної лірики з елемнтами пейзажної. Провідним мотивом якого є вираження емоцій, які народжуються у душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.

Ідейне навантаження вірша не чітке. Тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, а  отже, уславлення гармонії.

Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але «все бачать крізь тумани».  Простір враз стає глобальним – «місяць, зорі»,  а потім швидше звуковий образ — «солов’ї». У творі паралельно зображуються два світи — світ природи і світ людини (прийом паралелізму). Кожна із двох строф має своєрідне обрамлення, де перші речення — риторичні запитання, а останні — закономірний висно­вок. Емоційності автор досягає також за допомогою окличних речень та об­ривів. Вірш звучить, як мелодія, якою постійно насолоджуєшся.

Не дивно, що головний герой — закоханий юнак, сповнений почуттів, він звертається до уявних опонентів, які теж мають відчувати теж саме, хлопець закликає до рішучості, проте сам не виявляє цієї рішучості. Ще слід відзначити його кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить… Але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.

Лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання на початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній  у своїх почуттях!

Художні засоби:

Епітети: місячні ночі ,старі гаї.

Риторичні питання: «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні вес­няні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?».

Риторичні окличні речення: «А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!». привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.

Синекдоха: «дідугани» (дерева).

Риторичне ствердження: «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні вес­няні ночі?»

Особливості віршування: Строфа: секстин, шестивірш.

Віршований розмір: чотиристопний ямб.

Римування: перехресне (абаб)

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

— Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

 Кохана спить...

Отже, поезія Павла Тичини справила на мене велике враження. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Вдало застосовані тропи, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною. На мою думку, поет виявив неабияку майстерність, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття.

Цей вірш нагадує пізній вечір картини Білокур, від­творений на картині «Квіти і берізоньки ввечері»